Як законопроєкти №15569 і №15569-1 пропонують реформувати розслідування топкорупції.

Судова експертиза: чи змінять її правила в Україні в боротьбі із затягуванням справ та неправдивою інформацією від експертів?

В державі пропонують перебудувати одну з найменш помітних, але ключових ланок антикорупційного правосуддя – проведення судових експертиз. 27 серпня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15569, який передбачає реорганізацію Науково-дослідного центру незалежних судових експертиз та надання йому спеціального статусу для роботи, насамперед, із топкорупційними провадженнями. 7 вересня з’явився альтернативний законопроєкт №15569-1, заявлена мета якого – забезпечити право на реальну незалежну судову експертизу.

Дискусія стосується значно більшого, ніж строк виготовлення одного висновку. У складних корупційних справах експерт фактично перекладає сотні томів фінансової, будівельної, технічної чи цифрової документації мовою доказів, зрозумілих слідству та суду. Якщо дослідження роками не завершують, методика викликає сумніви або висновок містить помилки, під загрозою опиняється все провадження.

Водночас запропонована модель породжує інше принципове питання: чи буде новий Центр справді незалежним, якщо вирішальний вплив у його Наглядовій раді матимуть особи, запропоновані міжнародними та іноземними організаціями? За конструкцією проєкту йдеться не про консультації або зовнішнє спостереження. Представники, відібрані за поданнями структур-донорів, отримають більшість у раді та можливість блокувати її рішення, впливатимуть на обрання директора, його звільнення і правила розподілу експертиз. Отже, під гаслом захисту від внутрішнього політичного втручання може формуватися інший, значно менш підзвітний українському суспільству центр управлінського впливу.

Навіщо у корупційній справі потрібен експерт

Судова експертиза призначається тоді, коли для з’ясування обставин потрібні спеціальні знання, яких немає у слідчого, прокурора або судді. Вона не повинна вирішувати правове питання – наприклад, чи винна конкретна людина. Завдання експерта полягає у встановленні спеціальних фактичних даних.

У справах про корупцію та пов’язані економічні злочини експерт може визначати:

• реальний розмір збитків державі або територіальній громаді;
• відповідність обсягів і вартості будівельних робіт кошторисам та проєктній документації;
• наявність завищення ціни під час публічної закупівлі;
• рух коштів між підприємствами та документальне підтвердження господарських операцій;
• справжність підпису чи документа;
• належність голосу на аудіозаписі конкретній особі;
• спосіб створення або зміни електронних файлів;
• ринкову вартість майна й обґрунтованість походження активів.

Саме від установленої суми збитків нерідко залежить кваліфікація діяння, підслідність, тяжкість обвинувачення, можливість застосування окремих запобіжних заходів та обсяг цивільного позову. Без якісного висновку детектив може мати листування, записи розмов, договори і банківські виписки, але не мати допустимого та переконливого підтвердження ключового елементу складу злочину.

За Кримінальним процесуальним кодексом, висновок експерта є джерелом доказів, але не має наперед установленої сили. Суд зобов’язаний оцінити його разом з іншими доказами за критеріями належності, допустимості та достовірності, а всю сукупність доказів – з погляду достатності. Незгода суду з висновком має бути вмотивована.

Отже, формально експерт не підміняє суддю. Практично ж у питаннях, які вимагають вузьких знань, суд не може самостійно перерахувати складний кошторис, провести фоноскопічне дослідження або встановити давність нанесення реквізитів документа. Щоб спростувати сумнівний висновок, стороні часто потрібна консультація спеціаліста, допит експерта, інший висновок, додаткова або повторна експертиза. Це кошти, час і нові процесуальні суперечки. Поки помилковість висновку не доведена переконливими засобами, він продовжує впливати на рух справи.

Як експертиза може заблокувати провадження без формального закриття справи

Для втручання у резонансне розслідування не завжди потрібно тиснути на детектива чи суддю. Достатньо, щоб необхідне дослідження тривалий час не починалося, матеріали неодноразово поверталися, експерт постійно вимагав нові документи або підготував текст, непридатний для використання в суді.

Наслідки накопичуються. Спливають строки досудового розслідування, погіршується доступ до документів, змінюються посадові особи та місцеперебування свідків. Після надходження справи до суду захист обґрунтовано перевіряє компетентність експерта, вихідні дані, методику та логіку висновку. Виявлена суперечність породжує допити, клопотання і нові дослідження. У результаті навіть справа з великою кількістю матеріалів може роками не наближатися до остаточного рішення.

Одна з авторок основного проєкту, голова парламентського антикорупційного комітету Анастасія Радіна, заявила, що фігуранти справ намагаються купувати експертизи, зупиняти або затягувати їх, а одна установа іноді видає взаємовиключні висновки в межах однієї справи. Вона також послалася на повідомлення керівника САП Олександра Клименка про погрози експертці.

депутат Радіна

Завідомо неправдивий висновок експерта вже є кримінальним правопорушенням за статтею 384 КК України. Проте сама наявність відповідальності не розв’язує проблему. Умисність неправдивого висновку потрібно довести, тоді як помилку можна пояснювати недосконалою методикою, неповними матеріалами або професійною оцінкою. Межа між помилкою, недбалістю та свідомим викривленням часто стає предметом ще одного складного доказування.

Що передбачає основний законопроєкт №15569

Проєкт внесли народні депутати Ярослав Железняк, Анастасія Радіна, Максим Хлапук і Наталія Піпа. Станом на 9 вересня 2026 року він опрацьовується у комітетах.

Документ пропонує реорганізувати чинний Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз у спеціалізовану державну установу у сфері управління Міністерства юстиції. Центр проводитиме експертизи у кримінальних провадженнях щодо корупційних і пов’язаних із корупцією правопорушень, а також щодо протиправного заволодіння майном підприємств, легалізації злочинних доходів і незаконного збільшення бюджетних витрат або зменшення надходжень. Окремим напрямом мають бути справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.

Замовити дослідження зможуть не лише НАБУ чи САП, а сторони кримінального провадження і суд у передбаченому законом порядку. Це важливо для змагальності: Центр не повинен ставати відомчою лабораторією обвинувачення.

Серед основних механізмів проєкту:

• автоматизований розподіл матеріалів між експертами;
• загальний строк дослідження до 60 календарних днів;
• письмове обґрунтування продовження строку із зазначенням дати завершення;
• окремий канал повідомлення про втручання у роботу експерта;
• власні механізми атестації та дисциплінарної відповідальності;
• оприлюднення методик у державному реєстрі, крім інформації з обмеженим доступом;
• окрема бюджетна програма та підвищені гарантії оплати праці;
• конкурсний добір директора і вичерпні підстави для припинення його повноважень.

Передбачений 60-денний строк не є абсолютним: складне або надзвичайно об’ємне дослідження може тривати довше. Нововведення полягає в тому, що затримка має бути пояснена письмово, а не перетворюватися на невизначене очікування.

Автоматизований розподіл також зменшує, але не усуває ризик втручання. Значення матимуть технічні правила системи, журналювання всіх дій, зовнішній аудит алгоритму та вичерпні підстави для повторного розподілу. Інакше автоматизація може залишитися лише формальною назвою процедури.

Альтернативний №15569-1: не окремий Центр, а демонополізація всієї експертної системи

Альтернативний законопроєкт №15569-1 подав народний депутат Сергій Власенко. Це не скорочена або технічно виправлена версія основного документа, а принципово інша модель. Якщо №15569 концентрує спеціалізовані антикорупційні експертизи у посиленому Центрі з Наглядовою радою, то №15569-1 пропонує демонополізувати судово-експертну діяльність загалом.

Передусім автор пропонує закріпити у Законі «Про Національне антикорупційне бюро України» процесуальну самостійність НАБУ у трьох питаннях: визначенні необхідності експертизи, виборі конкретного експерта або установи та формулюванні запитань. Самостійність має реалізовуватися відповідно до КПК, однак спеціальної установи, наглядової ради чи міжнародної квоти проєкт не створює.

Найсуттєвіші зміни вносяться до Закону «Про судову експертизу». Проводити експертизи пропонується дозволити фахівцям самостійно або як працівникам чи залученим спеціалістам:

• державних спеціалізованих установ та їхніх територіальних філій;
• експертних установ комунальної форми власності;
• будь-яких інших юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.

Юридична особа в цій конструкції забезпечує організаційні, матеріально-технічні та договірні умови, але висновок підписує конкретний фахівець, який особисто провів дослідження і персонально відповідає за його зміст. Таким чином, центр ваги переноситься з установи та виданого державою свідоцтва на професійну компетентність і особисту відповідальність експерта.

Замість атестації та реєстру – спеціальні знання і п’ятирічний стаж

№15569-1 пропонує відмовитися від чинної дозвільно-атестаційної моделі. Міністерство юстиції зберігатиме функцію загальнодоступного інформаційного й методичного забезпечення, але не надаватиме, не підтверджуватиме, не зупинятиме і не припинятиме право проводити експертизу. Також проєкт скасовує атестацію судових експертів, видачу відповідних свідоцтв і ведення Державного реєстру атестованих судових експертів. Уже видані свідоцтва залишаться лише одним із можливих доказів знань та досвіду, без виключного чи переважного значення.

Судовим експертом зможе бути фізична особа, яка має необхідні спеціальні знання і щонайменше п’ять років професійного досвіду у відповідній сфері. До такого досвіду зараховуватимуть фактичне виконання робіт, надання послуг, трудову, підприємницьку, незалежну професійну, наукову, науково-технічну або викладацьку діяльність, безпосередньо пов’язану з предметом дослідження.

Якщо для певної професії закон уже вимагає відповідної освіти, кваліфікації, ліцензії чи дозволу, експерт повинен відповідати цим вимогам. Водночас запроваджувати додаткові дозвільні умови підзаконними актами буде заборонено.

Експерт зобов’язаний зазначити у висновку сферу знань, вид, зміст і тривалість професійної діяльності, а також реквізити документів, що підтверджують його компетентність. На вимогу суду або замовника він повинен надати ці документи. До початку роботи фахівець також має повідомити про обставини, здатні викликати обґрунтований сумнів у його компетентності, незалежності чи неупередженості.

Проєкт звужує перелік абсолютних заборон. Експертом не зможе бути недієздатна особа, особа з незнятою чи непогашеною судимістю, особа, покарана протягом останнього року за пов’язане з корупцією адміністративне правопорушення, або особа, яку суд позбавив права займатися відповідною професійною діяльністю.

Відповідальність, оплата і права сторони захисту

№15569-1 прямо передбачає кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність експерта. Дисциплінарна відповідальність застосовуватиметься, якщо він перебуває у трудових або службових відносинах, за правилами відповідної професії. Водночас визнання висновку необґрунтованим або призначення повторної чи додаткової експертизи саме по собі не означатиме вини експерта. Належність, допустимість, достовірність та доказове значення висновку, як і зараз, визначатиме суд.

Експертизи, доручені у кримінальному провадженні слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею або судом, оплачуватимуться з державного бюджету. Захист, потерпілий або їхні представники спочатку платитимуть за самостійно замовлене дослідження власним коштом. Однак у разі виправдувального вироку або закриття провадження з реабілітуючих підстав документально підтверджені витрати на експертизу підлягатимуть відшкодуванню з бюджету. Після цього держава зможе заявити регресну вимогу до винної посадової особи.

Це важлива відмінність від основного проєкту. №15569 намагається створити захищену інституцію для визначеної категорії справ. №15569-1 розширює коло потенційних експертів і дає сторонам можливість обирати фахівців на конкурентному ринку, водночас намагаючись компенсувати нерівність фінансових можливостей обвинувачення і захисту.

Перевага свободи вибору – і ризик втрати контролю якості

Альтернативний підхід усуває залежність від одного Центру, керівника, міністерства або Наглядової ради. Якщо одна установа перевантажена, затягує дослідження чи викликає сумнів у неупередженості, сторона зможе звернутися до іншого кваліфікованого фахівця. Конкуренція потенційно скорочує строки й ускладнює адміністративне блокування експертизи.

Проте скасування атестації та реєстру створює протилежний ризик: формально достатнім може стати підтвердження п’ятирічної діяльності у певній сфері без попередньої перевірки саме навичок проведення судових експертиз. Професіонал у будівництві, бухгалтерії або інформаційних технологіях не автоматично володіє правилами роботи з процесуальними доказами, вимогами до методики та оформлення висновку.

Отже, за №15569-1 контроль якості значною мірою переноситься на сторони та суд уже після складення висновку. Це посилює свободу вибору, але може збільшити кількість «експертних двобоїв», коли обвинувачення і захист приносять протилежні висновки, а суд змушений оцінювати не лише результат, а й компетентність кожного фахівця та наукову надійність застосованого методу.

На ризик відомчої залежності спеціальної установи звертали увагу представники адвокатури. У публікації Національної асоціації адвокатів України наголошується, що незалежність означає відсутність службової, фінансової та організаційної залежності від сторін процесу. Це позиція автора публікації, а не офіційний висновок про неконституційність №15569, проте альтернативний проєкт фактично пропонує відповідь саме на цю критику: не захищати одну установу від впливу, а позбавити її монопольного значення.

Міжнародний контроль під виглядом незалежності: хто фактично керуватиме Центром

Найбільш дискусійною частиною №15569 є модель Наглядової ради. Вона складатиметься з п’яти осіб. Трьох визначатиме Кабінет Міністрів на підставі пропозицій міжнародних та іноземних організацій, які надавали Україні технічну допомогу у сфері запобігання і протидії корупції. Ще одного представника визначатиме Мін’юст, а одного судового експерта обиратимуть за участю фахових об’єднань.

Для звичайного рішення потрібні щонайменше три голоси, серед яких – голоси не менш як двох членів, запропонованих міжнародними та іноземними організаціями. Саме Наглядова рада організовуватиме конкурс директора, подаватиме кандидатуру міністру, братиме участь у вирішенні питання про звільнення керівника та затверджуватиме порядок автоматизованого розподілу експертиз.

Тому міжнародна складова тут не є суто дорадчою. Особи, запропоновані відповідними організаціями, матимуть фактичний блокувальний пакет щодо рішень ради, а через добір директора і правила розподілу – довгостроковий вплив на інституційну політику Центру. Українські представники, навіть діючи спільно, не зможуть ухвалити рішення без підтримки щонайменше двох членів із міжнародної квоти. Натомість троє таких членів зможуть сформувати необхідну більшість без голосу представника Мін’юсту або українського експертного середовища.

Водночас твердження, що міжнародні партнери безпосередньо проводитимуть експертизи, визначатимуть винуватість або даватимуть суддям обов’язкові вказівки, не випливає з проєкту. Висновки складатимуть атестовані експерти, а докази оцінюватиме український суд. Кабмін формально визначатиме членів ради, Центр залишатиметься державною установою у сфері управління Мін’юсту, а фінансуватися має переважно з державного бюджету.

Формально членів визначатиме Кабмін, але його вибір буде обмежений чужими пропозиціями. Закон не надає українським професійним інституціям рівнозначного впливу на формування більшості ради. У такий спосіб ключові кадрові й організаційні рішення державної експертної установи фактично ставляться у залежність від кола донорських структур, які не формуються українськими громадянами і не несуть перед ними прямої публічно-правової відповідальності.

Це особливо чутливо через те, що до механізму міжнародної технічної допомоги часто залучені недержавні організації та експертні середовища, які роками співпрацюють із західними фондами. Така співпраця сама по собі не доводить упередженості. Однак проєкт не повинен ґрунтуватися на презумпції, що належність до донорського або грантового середовища автоматично означає незалежність. Організація може мати власні пріоритети, партнерів, кадрове коло та бачення антикорупційної політики. Якщо представники цього середовища контролюватимуть більшість у раді, визначатимуть керівника та правила розподілу робіт, вони отримають не символічну, а системну владу над інституцією.

Питання полягає у походженні повноважень і реальній підзвітності такого центру впливу. Законопроєкт повинен давати чіткі відповіді:

• які саме організації отримають право подавати кандидатів і за якими об’єктивними критеріями їх включатимуть до переліку;
• чи оприлюднюватимуться назви донорів, обсяг і предмет наданої ними допомоги;
• як перевірятимуть зв’язки кандидатів із неурядовими організаціями, грантовими проєктами, сторонами конкретних проваджень та політичними структурами;
• чи декларуватимуть члени ради майно, інтереси, фінансування та потенційні конфлікти;
• хто і в якій процедурі зможе достроково припинити їхні повноваження;
• чи підлягатимуть рішення ради судовому оскарженню;
• чи будуть протоколи, голосування і мотиви рішень відкритими;
• чи матимуть міжнародні донори вплив на фінансування окремих напрямів, обладнання, методик або посад поза прозорою бюджетною процедурою.

Неурядова організація, навіть із позитивною репутацією та підтримкою західних фондів, не є органом української публічної влади. Вона не проходить вибори, не підзвітна парламенту в тому самому порядку, що міністерство, а її донори, внутрішні процедури та кадрові рішення можуть залишатися поза повноцінним державним контролем. Тому передання сформованій за такими поданнями більшості права фактично визначати керівництво державного Центру виходить далеко за межі звичайної міжнародної допомоги.

Йдеться про можливість інституційного захоплення: формально установа залишається українською і фінансується з бюджету, але її ключові організаційні рішення залежать від осіб, чий мандат походить від зовнішніх донорських структур. Особливої ваги це набуває тому, що висновки Центру використовуватимуться у справах проти найвищих посадовців, народних депутатів, суддів, прокурорів і керівників державних підприємств. Вплив на кадрову політику, внутрішні процедури та черговість експертиз потенційно перетворюється на інструмент впливу на політичні й управлінські процеси в державі.

Законопроєкт не надає членам ради права диктувати конкретному експерту зміст висновку, і було б некоректно стверджувати, що кожна запропонована міжнародною організацією особа діятиме упереджено. Проте оцінювати слід не особисті наміри майбутніх членів, а саму архітектуру влади. Вона побудована так, що без міжнародної квоти Центр не зможе ухвалювати ключові рішення, тоді як міжнародна більшість зможе визначати їх без згоди української частини ради.

Це вже не допоміжна роль партнерів, а передання їм вирішального інституційного впливу. Саме тому заявлена «незалежність» Центру потребує уточнення: незалежність від кого і залежність від кого натомість створюється? Якщо установа виходить з-під реального впливу українських державних і професійних органів, але потрапляє під кадровий та процедурний контроль донорського середовища, відбувається не усунення залежності, а зміна її джерела.

Наслідки можуть вийти за межі справ НАБУ і САП. Новий Центр розроблятиме методики, готуватиме експертів, проводитиме дослідження у справах про корупцію, легалізацію доходів, заволодіння майном та необґрунтовані активи. Його практика може стати орієнтиром для інших експертних установ і судів. Отже, контроль над цією інституцією здатний поступово впливати на стандарти доказування у значній частині кримінального та пов’язаного з ним судочинства.

За таких умов мінімальними запобіжниками мають бути повне розкриття організацій, донорів і зв’язків усіх кандидатів, відкриті співбесіди, поіменні голосування, публічне мотивування рішень, чіткі правила відводу, судове оскарження та заборона будь-якого позабюджетного фінансування, здатного створити лояльність до конкретного донора. Без цього конструкція Наглядової ради виглядатиме не як нейтральний контроль, а як законодавче закріплення переважного впливу вузького кола зовнішніх структур на державний інститут судової експертизи.

Реформа пов’язана з фінансуванням ЄС

Створення ефективного і неупередженого доступу НАБУ та САП до судових експертиз пов’язують із виконанням індикатора програми Ukraine Facility. За словами ініціаторів, виконання вимоги до кінця 2026 року стосується отримання Україною близько 124 млн євро. Депутати також прагнуть включити реформу до структурних маяків співпраці з МВФ.

Фінансова мотивація прискорює ухвалення рішення, але не повинна підміняти оцінку його якості. Закон, прийнятий для формального закриття індикатора, може створити нову установу, не усунувши дефіциту експертів, проблем із методиками, обладнанням та процесуальною рівністю сторін.

Особливої уваги потребує дозволене проєктом фінансування в межах міжнародних договорів і програм технічної допомоги. Воно може дати сучасне обладнання та навчання, однак має надходити інституції, а не окремим експертам, і не може бути пов’язане зі змістом висновків, пріоритетом конкретної справи чи результатами роботи.

Що має перевірити парламент перед голосуванням

Для обґрунтованого вибору між №15569 та №15569-1 парламенту варто вимагати від Мін’юсту, НАБУ, САП і чинних експертних установ відкритих даних: скільки експертиз у корупційних провадженнях замовлялося, скільки тривали понад 60 днів, які були причини продовження, скільки висновків визнавали неповними або суперечливими, як часто призначали повторні дослідження та скільки було підтверджених випадків тиску.

Необхідно також гарантувати:

• реальну рівність доступу сторони обвинувачення і захисту;
• право ознайомитися з методикою, вихідними даними та розрахунками;
• перевірюваний автоматичний розподіл без прихованого ручного втручання;
• персональну відповідальність не лише експерта, а й керівництва за навмисне затягування;
• прозорий механізм відводу у разі конфлікту інтересів;
• професійний і судовий контроль дисциплінарних рішень;
• повну підзвітність Наглядової ради незалежно від того, хто запропонував її членів;
• регулярну публікацію статистики без розкриття таємниці слідства.

Що буде з судовою експертизою в Україні?

Проблема, яку намагаються розв’язати законопроєкти, є реальною: без своєчасної, професійної та захищеної від тиску експертизи складні корупційні розслідування можуть зупинитися ще до суду або розсипатися під час розгляду. Формально висновок експерта не має наперед установленої сили, але у питаннях збитків, кошторисів, фінансових операцій, цифрових слідів чи ідентифікації голосу його практична вага часто є визначальною.

Основний проєкт №15569 пропонує спеціалізацію, строки, автоматичний розподіл, відкриті методики, захист керівника та дисциплінарну процедуру. Проте разом із цими інструментами він закріплює вирішальний вплив міжнародної квоти в Наглядовій раді. Без голосів її представників рішення неможливе, тоді як вони здатні сформувати більшість без підтримки українських членів. Це створює обґрунтований ризик, що під назвою незалежної установи виникне Центр, залежний від кадрових рішень зовнішнього донорського середовища.

Альтернативний №15569-1 пропонує протилежний шлях: не створювати керований наглядовою радою спеціальний центр, а демонополізувати експертний ринок, скасувати атестаційно-дозвільну систему і дозволити сторонам обирати фахівців за знаннями та досвідом. Така модель послаблює адміністративний контроль над експертами, але водночас переносить основний контроль якості на суд і може збільшити кількість суперечливих висновків.

Отже, парламент обиратиме не між реформою та збереженням старої системи, а між двома різними концепціями. Одна концентрує експертизи у спеціалізованій установі, передаючи вирішальний контроль над її керівництвом міжнародно сформованій більшості. Інша розосереджує експертну діяльність між широким колом фахівців, приймаючи ризики меншого попереднього контролю їхньої кваліфікації.

Перед голосуванням необхідно прямо відповісти, яка загроза для правосуддя є більшою: залежність експертиз від однієї інституції та її зовнішнього нагляду чи надмірно вільний ринок висновків із контролем уже на стадії судового розгляду. Замовчування першого ризику під гаслом європейської інтеграції так само небезпечне, як ігнорування проблеми якості у разі повної демонополізації.

Каміль Северин

_____________________

Читай нас далі

Події у Дніпрі та Дніпропетровській області.

Журналістські розслідування: корупція, кримінал, розкрадання бюджету, рейдерство (захоплення землі та нерухомості), фіктивні тендери та порушення законодавства про публічні закупівлі.

Статті: аналітика, аналіз законодавства, поради громадянам, посібники для юридичного захисту.