Каталог статей

ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ПИТАННЯХ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

На сьогоднішній день одна з найактуальніших проблем в Україні є корупційні прояви во всіх сферах життєдіяльності. Виходячи з результатів чисельних соціальних опитувань, більшість громадян впевнені, що майже всі державні службовці (в тому числі працівники правоохоронних, контролюючих органів) — корупціонери, тобто довіра суспільства до влади знаходиться на критично низькому рівні.

За останні роки державою були зроблені рішучі кроки, спрямовані на протидію, профілактику корупційних проявів. Нажаль, ефективність роботи правоохоронних органів, навіть з урахуванням прийняття нових спеціалізованих антикорупційних законів,  залишається, за оцінкою людей, незадовільною. Але саме в цей час активізувалось громадянське суспільство: антикорупційні неурядові громадські організації, журналісти, правозахисники, тощо, яким нове законодавство не надало додаткових повноважень, але відкрило доступ до раніше закритої інформації. Наприклад доступною стала інформація про: закупівлю товарів та послуг за бюджетні кошти, інформація зазначена в деклараціях осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, данні про власників, користувачів земельних ділянок, також стало можливим отримання інформації з реєстру прав на нерухоме майно, стали відкритими відомості про кінцевих бенефіціарів приватних юридичних осіб, тощо. Також слід зазначити, що у ЗУ Про запобігання корупції більш ширше розписано поняття та види корупційних проявів, за які передбачено кримінальну, адміністративну відповідальність, також розширився список суб’єктів на яких розповсюджуються дія зазначеного Закону.

Користуючись відкритими реєстрами, іншою доступною інформацією, отримуючи відповіді на запити (направленні згідно норм ЗУ Про доступ до публічної інформації) кожен громадянин має можливість виявляти, фіксувати та передавати до правоохоронних органів відомості про корупційні правопорушення (наприклад: декларування недостовірної інформації, порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, порушення вимог фінансового контролю,  незаконне збагачення, порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, невжиття заходів щодо протидії корупції, тощо).

Слід зазначити, що  більшість осіб, які здійснили корупційні правопорушення притягують лише до адміністративної відповідальності, випадки притягнення зазначених осіб до кримінальної відповідальності, нажаль, поодинокі. Недостатньо ефективно використовується норма КК Україна зазначена у ст. 368-2 КК України (незаконне збагачення), хоча часто державні службовці не можуть пояснити законність отримання готівкових грошових коштів наявність яких зазначені в деклараціях, а також витрачених на придбання незадекларованого рухомого, нерухомого майна, тощо. Наприклад, ст. 366-1 КК України (декларування недостовірної інформації) лише в поодиноких випадках застосовується в сукупності з ст. 368-2 КК України (незаконне збагачення). Також, не достатньо уваги приділяється моніторингу невідповідності задекларованих доходів зі способом життя суб’єктів декларування, з метою встановлення відповідності їх рівня життя, наявним у них та членів їх сім’ї майном і одержаним ними доходам.

Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що дійсно вбачається значна активізація протидії корупційним проявам на території України з боку правоохоронних структур та неурядових громадських організацій, але взаємодія між державним сектором та громадянином в даних питаннях не систематизована, партнерські стосунки не налагоджені, що призводить до зниження ефективності та до відсутності реальних результатів протидії корупції. Ми знаходимося лише на початку непростого шляху, який зможемо пройти переможцями лише разом – Держава та Громадянин.

 

Голова Антикорупційної правозахисної Ради О. Снісар