Каталог статей 0

ПИТАННЯ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Зусилля українського суспільства орієнтовані на подолання кризових явищ, характерних для держав з перехідним типом економіки, серед яких корупція належить до однієї із загроз національній безпеці України. Незважаючи на заходи, що вживаються державною владою для запобігання проявам корупції, її рівень залишається ще досить високим. Так, з результатами діяльності у 2012 році спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції до суду направлено 2438 протоколів про адміністративні корупційні правопорушення, до суду направлено кримінальні справи про 2740 корупційних злочинів; загальна сума збитків, завданих корупційни ми правопорушеннями, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, у 2012 році становить 1 191 730 грн., з них відшкодовано 706 892 грн., за позовами прокурора -113 356 грн., завданих кримінальними корупційними правопорушеннями — 577, 8 млн. грн., з них 527,9 млн. грн. — державним інтересам [1].

Також оцінювання у 2013 році міжнародною неурядовою організацією «Транспаренсі Інтернешнл» стану корупції в Україні вже в котрий раз засвідчило про те, що, незважаючи на європейські прагнення та географічне розташування, наша держава за рівнем корупції перебуває на рівні найбідніших держав Африки: Камеруну, Нігерії, Папуа-Нової Гвінеї [2].

Вивчення наукової публіцистики, аналіз соціологічних досліджень, виступів керівництва держави дозволи до причин цієї ситуації, серед інших, віднести й неефективність засобів реалізації ДАП.

У попередніх дослідженнях нами встановлено, що до складових змісту державної антикорупці йної політики належать і засоби її реалізації.

Питанням характеристики цих засобів у вітчизняній науці приділяється ще недостатньо уваги. Більшість науковців розглядає їх крізь призму форм і методів діяльності відповідних суб’єктів.

Вивчення нормативно-правових актів, наукових публікацій, присвячених питанням реалізації державної антикорупці йної політики, свідчать про відсутність єдиного підходу до розуміння сутності й різновидів засобів її реалізації. Наприклад, у розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Засад антикорупці йної політики» (втратило чинність) використано словосполучення «шляхи виконання основних завдань антикорупційної політики» [3].

Так, Т.О. Гуржій визначає, що адміністративно-правовими формами реалізації галузевої політики є: видання нормативних та індивідуальних актів управління, укладення адміністративних договорів, надання адміністративних послуг, здійснення інших юридично значущих дій, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху [4, с. 21].

Поєднує форми і засоби реалізації антикорупційної політики й І. М. Клюковська. Вона зазначає, що ними є «…правозахисна, правотворча, правозастосовна форми, правове забезпечення функціонування суб’єктів антикорупційної діяльності, організація діяльності правоохоронних органів, розвиток соціального напрямку у кримінології, вироблення антикорупці йної доктрини» [5, с. 11].

З метою формування системи адміністративно-правових засобів реалізації ДАП доречно проаналізувати положення законодавства щодо врегулювання інших видів державної політики.

Наприклад, у проекті Національної доктрини молодіжної політики України вказано, що «…для реалізації доктрини розробляються державні програми (підпрограми) з різних напрямків молодіжної політики». Основними засобами її реалізації є: формування системи організацій і структур, які забезпечують функції координації, адміністрування, експертизи, консультування та дорадчих функцій, інфраструктуру реалізації, аналітику, розроблення й проектування; методичне забезпечення; освітні технології. Тобто головними серед них є організаційні заходи, спрямовані на утворення й забезпечення функціонування системи суб’єктів молодіжної політики.

На думку О. І. Салтовського, до засобів реалізації екологічної політики належать: безпосереднє здійснення державою різноманітних заходів природоохоронного характеру; державне економічне регулювання і стимулювання природоохоронної діяльності підприємств і організацій різної форми власності; примус природокористувачів до охорони навколишнього середовища; спонукання природокористувача до охорони навколишнього середовища.

У контексті реалізації державної антикорупційної політики слід зазначити про домінування у механізмі правого регулювання відповідних правовідносин юридичних заборон, зобов’язань і заходів державного примусу.

Це проявляється, наприклад, у включенні до заходів, спрямованих на запобігання корупції, ряду обмежень і заборон для осіб, які виконують функції держави (Розділ ІІ Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції»); передбачення заходів примусу адміністративно-правового, дисциплінарного та цивільно-правового впливу стосовно осіб, що вчинили корупційні правопорушення; встановлення юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь.

На жаль, як свідчить практика, репресивні антикорупційні заходи не дозволяють у повному обсязі забезпечити запобігання корупції. Тому слід вести розмову про нагальну потребу у застосуванні й інших правових та неюридичних засобів для впливу на причини і умови корупції, стимулювання антикорупційної поведінки відповідних осіб, убезпечення від корупційних ризиків.

Так, проведене нами опитування 427 представників органів публічної влади засвідчило, що рейтинг найбільш ефективних антикорупційних інструментів при впровадженні їх на державному рівні, виглядає таким чином: на першому місці — зменшення кількості так званих «хабароємних» функцій державного управління (видача дозволів, ліцензій, довідок тощо) та створення системи матеріальної мотивації службовців, прив’язка оплати праці державних службовців до середньої заробітної плати осіб, які успішно працюють у приватному секторі — по 49,1 %; на другому — антикорупційна освіта та виховання державних службовців — 45,3 %; на третьому — удосконалення кадрової роботи стосовно державних службовців; четверте місце займають маркери щодо антикорупційної експертизи нормативних правових актів та підвищення рівня технічного та інформаційного оснащення державної служби — по 32,1 %; п’яте місце отримали альтернативи — посилення заходів контролю за держзакупівлями, забезпечення прозорості прийняття рішень за допомогою конкурсів, тендерів тощо і необхідність участі громадськості у заходах щодо запобігання корупції — по 30,2 %. Найменшу кількість відповідей отримали такі заходи, як встановлення вимірних показників ефективності діяльності державних службовців та впровадження системи внутрішнього аудиту їх досягнення — 3,8 %, нормативне закріплення конкретного переліку адміністративних стягнень за неналежне виконання посадових обов’язків — 5,7 % і надання державної і муніципальної підтримки формуванню і діяльності громадських об’єднань, створених з метою запобігання корупційним правопорушенням — 7,5 %.

Узагальнюючи викладений матеріал, можна запропонувати таку систему засобів реалізації ДАП в Україні: правові (юридичні); неюридичні.

Серед адміністративно-правових засобів пропонуємо виділити такі: програмування; адміністративного примусу, в тому числі й адміністративну відповідальність; державного і громадського контролю за дотриманням вимог антикорупційного законодавства; адміністративно-відновлювальні заходи; антикорупційну експертизу і антикорупційний моніторинг.

До неправових засобів, які можуть бути врегульовані нормами адміністративного права, доречно відносити: організаційні, спрямовані на упорядкування системи ДПА, вирішення питань виконання завдань, що покладається на декілька органів; економічні, пов’язані із створенням фінансових, матеріально-технічних умов для якісної реалізації завдань ДАП; ідеологічні, що визначають заходи впливу на колективну свідомість з метою формування антикорупційних установок у поведінці як осіб, що виконують публічні функції, так у пересічених громадян, котрі вступають з ними у відповідні відносини.