Каталог статей 0

ЛЕГІТИМНІСТЬ І ЛЕГАЛЬНІСТЬ ВЛАДИ

На підставі вчення М. Вебера про легітимні типи панування можливо дати визначення легітимності влади.

Положення, при якому люди вважають себе належними підкорятися, а влада має право наказувати, називається легітимністю влади.

Іншими словами, легітимність влади — це

а) визнання влади населенням;

б) прийняття влади як правомірну і справедливу;

в) наявність у влади авторитету в очах населення.

Термін «легітимність» іноді перекладають з французької як «законність» влади. Це невірно. Для визначення законності влади у французькій мові мережа інший термін — легальність влади.

Легальність влади означає, що

а) влада має законне походження;

б) влада здійснюється за допомогою закону (а не шляхом свавілля, насильства тощо);

в) влада сама підпорядковується закону.

Звідси видно, що легітимність і легальність влади — це близькі, але не тотожні поняття.

Легітимність — це етична, оцінна характеристика влади (існуюча влада є доброю чи поганою, справедливої або несправедливої, чесної або нечесної і т.п.).

Легальність — це юридична і тому етично нейтральна характеристика влади.

Різниця двох зазначених характеристик влади виражається також у тому, що легальна влада може на певному етапі стати нелегітимною в очах населення. У зв’язку з цим в західній політології розроблений такий показник, як поріг легітимності влади. Він визначається за результатами соціологічних опитувань і становить 30% населення. Це означає, що якщо за результатами соціологічних опитувань більше 30% населення висловлює довіру існуючої влади, вона вважається легітимною, якщо ж за результатами соціологічних опитувань довіру існуючої влади висловлює менше 30% населення, вона вважається нелегітимною. Оскільки громадська думка в країнах західної демократії розглядається як один з політичних інститутів суспільства, то політик з рейтингом менше 30%, як правило, йде у відставку. Претенденти на посаду президента США напередодні виборів мають рейтинг, значно перевищує 50% (порядку 60-70%) і постійно стежать за тим, щоб протягом їх президентства він залишався досить високим, тобто не опускався нижче позначки в 50%.

Для розуміння відмінності вказаних характеристик влади є важливим введення ще одного поняття — підпорядкування влади.

Підпорядкування влади — це юридичний акт, він означає, що особа не порушує закон. А ось підкоряється особа, визнаючи або не визнаючи існуючу владу — це вже етична характеристика влади. Іншими словами, не всяке підпорядкування владі особою означає визнання цієї влади, або — люди підкоряються не тільки легітимній владі.

Коли влада стає нелегітимною в очах населення, зростає ймовірність протидії цій владі. Однією з поширених в демократичній практиці форм опору влади, вирази їй свого недовіри є акції громадянської непокори як засіб ненасильницької боротьби. Про ефективність цього засобу свідчить, наприклад, набуття у 1950 році Індією незалежності в результаті масових кампаній непокори колоніальним британським властям.