Каталог статей 0

ЧИ Є КОРУПЦІЯ НОРМОЮ?

В даний час бачиться актуальним пізнання нормативно-правової поведінки особистості для того, щоб в критичні моменти розвитку суспільства і держави знати способи і механізми запобігання різкого підвищення рівня правових порушень і деградації нормативно-правової поведінки людей, пов’язаних зі зміною політичного режиму і рівнем життя в країні.

Правосвідомість — це певний якісний рівень знання права, розуміння його необхідності та його участь у внутрішній мотивації вчинків і дій. Уміння і готовність відстоювати свої права складає важливу характеристику громадянина правового суспільства. Інший, не менш важливою характеристикою, є визнання таких же прав за іншими людьми і готовність не порушувати їх. Все це в сукупності можна назвати повагою до права, яке і виховується в процесі правової соціалізації.

Соціальна норма — не просто абстрактне правило бажаної поведінки. Вона означає також і саме реальну дію, яка фактично утвердилася в житті, на практиці. У цьому випадку дійсні вчинки і стають правилом.

Нормативно — правова поведінка передбачає знання індивідуумом норм поведінки в суспільстві, якому він належить, а так само знання своїх прав, здатність їх захищати, вміння висловлювати свої правові претензії. Основний відмінна ознака нормативно-правової поведінки полягає в її пов’язаності з нормами права: не схильне правовому регулюванню поводження не може бути правовим. Правовим може бути тільки така поведінка особистості, яка володіє соціальною значимістю — економічної, політичної або громадянської. Соціальна значущість тієї чи іншої поведінки полягає в тому, що воно так чи інакше позначається на стані соціальних, політичних, ідеологічних відносин у суспільстві, статус суб’єкта поведінки і реалізації його інтересів. Всі перераховані якості виховуються суспільством, формуються і відточуються в контексті постійних соціальних взаємодій. Їх розвиток залежить від характеру суспільних відносин, рівня правосвідомості та правової культури не тільки самого індивіда, а й суспільства, в якому він живе.

У соціологічному аспекті право виконує важливу соціальну функцію, бо, втілюючись в повсякденному житті в якості регулятора конкретних актів, воно надає впорядкує вплив в цілому на всю систему суспільних відносин. Кінцевою метою правового впливу на суспільство є виникнення в ньому соціального порядку, в основі якого лежить правопорядок.

Основним фактором виникнення соціального порядку є поведінка, що належить конкретній соціальній групі або організації індивідів, що відповідає правовим розпорядженням, відповідає змісту законодавчих норм. При цьому «закон стане діяти для всіх тоді, коли він стане внутрішнім регулятором людської поведінки, перетвориться в стійку внутрішню моральну норму».

В даний час альтернативним підставою соціальних дій, що виключає право і мораль, стала корупційна схема сприйняття та оцінки правомірності і неправомірності дій. Вона активно впливає на суспільну свідомість і особисті погляди, формує вигідні для себе моральні установки, визначає правову культуру і моральний клімат у суспільстві, позбавляє, в остаточному підсумку, право і мораль монополії регулювання суспільними відносинами, руйнує буквально все, причому дуже швидко, був би «інтерес» і «ресурс». Корупція є своєрідним індикатором рівня правосвідомості, чим нижче якісний рівень знання права, розуміння його необхідності та його участь у внутрішній мотивації вчинків і дій, тим частіше відбуваються корупційні оборудки, тим вище рівень правопорушень у суспільстві.

Існує 4 підходи до визначення корупції:

  • Перший підхід трактує корупцію в широкому сенсі як пряме використання посадовою особою прав, пов’язаних з його посадою, з метою особистого збагачення.
  • Другий підхід трактує корупцію як певний вид соціально-економічних відносин.
  • Третій підхід розглядає корупцію як набір універсальних стратегій поведінки великих соціальних груп.
  • Четвертий підхід заснований на принциповому визначенні корупції як якогось системного суспільного явища. У цьому випадку корупція трактується як якийсь загальний дефект системи (держави, суспільства і т.д.) .

Нам видається оптимальним використання 3 і 4 підходи для проведення дослідження корупції, так як ми вивчаємо корупцію з точки зору норми і права, її місце в системі суспільства, держави.

Соціальна норма — реальна дія, яка фактично утвердилося в житті, на практиці, випадок, коли дійсні вчинки стають правилом. Корупцію в даний час вже можна вважати соціальною нормою, хоч і суперечить праву. Люди слідують зразком поведінки, вирішуючи свої проблеми шляхом дачі хабара, вони перестають засуджувати корупціонерів, так як не бачать в цьому сенсу.

Громадяни не звертають увагу на «дрібні» правопорушення і вважають це нормою, вони воліють відкрито не запобігати правопорушення. Якщо врахувати, що норма для того, щоб закріпитися у вигляді стереотипу групового мислення повинна стати свого роду звичкою, вона спочатку повинна виражати значущі для індивіда інтереси, то громадяни в своїй більшості сприймаючи корупцію як норму, як звичне явище, тобто існує можливість того, що корупція може закріпитися в праві.